Бондаренко Катерина Григорівна
Катерина Григорівна Бондаренко народилася 1 жовтня 1935 року в селі Судіївка Полтавського району Полтавської області.
У дитячі роки доля не була прихильною до Катерини Григорівни. Її батько, Григорій Титович, у грізному сорок першому пішов боронити Вітчизну та так і не повернувся з війни. Навчалася в школі у Судіївці, закінчила чотири класи. У восьмирічному віці після смерті матері залишилась разом з братами Миколою, Володимиром та сестричкою Ніною круглими сиротами. Катерину виховувала тітка.
З чотирнадцяти років стала працювати телятницею на фермі в селі Судіївка. В 17 років вийшла заміж за Бондаренка Василя Петровича в село Мачухи. Спочатку працювала листоношею, а з 1957 року – дояркою.
«Мені завжди щастило в житті на добрих людей», - казала Катерина Григорівна. Коли двадцятирічною дівчиною вона прийшла працювати дояркою на третю молочнотоварну ферму колгоспу «Дружба», з перших днів потоваришувала з людиною доброї вдачі - Ганною Тихонівною Джуган, яка згодом стала завідуючою цієї ферми. Більше сорока років працювали разом, з роками набуваючи досвіду та майстерності.
У 1973 році надої молока по групі корів К.Г.Бондаренко вже становили по 6218 кілограмів молока від кожної корови. За високі показники в роботі у 1974 році Головний комітет Виставки досягнень народного господарства СРСР присудив їй бронзову медаль, а в 1975 році – золоту. Катерина Григорівна Бондаренко також нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора. За трудові досягнення, високі надої молока неодноразово відзначалася грамотами, медалями, нагороджувалась цінними подарунками. Так в 1977 році була нагороджена автомобілем «Москвич – 412».
К.Г.Бондаренко віддала роботі на молочно - товарній фермі 45 років свого життя. Працювала і після виходу на пенсію. Економісти підрахували, що за роки своєї роботи на фермі Катерина Григорівна надоїла два мільйони п’ятдесят дві тисячі чотириста кілограмів молока. Цією кількістю можна було годувати населення міста, яке налічує триста тисяч чоловік, протягом ста тридцяти шести днів!
Катерина Григорівна Бондаренко прожила гарне, достойне трудове життя. Разом з чоловіком виростила і виховала дочку Людмилу та сина Леоніда, діждалася внуків. А ще дуже любила своїх корів, старанно доглядала їх, пестила, як малих дітей. А вони віддячували своїй господині високими надоями. Дочка Людмила згадує такий випадок. Коли в неї народилася дитина, запросила у гості маму. А вона говорить: «Як же я залишу своїх корів аж на два дні!».
Померла Катерина Григорівна Бондаренко в 2002 році, залишивши по собі добру пам’ять серед односельців.
Список використаних джерел:
Коцюмаха, В. Кавалер ордена Жовтневої Революції// Ленінським шляхом. – 1985. – 7 листопада. – С. 3.
Район пам’ятає своїх «п’ятитисячниць»// Вісті. – 2015. – 23 січня. – С. 1.
Спогади дочки Кущ Людмили Василівни.
 Гречка Григорій Пантелеймонович
Народився 7 лютого 1922 року на хуторі Курилки Мачухівської сільської ради Полтавського району Полтавської області. Освіта – чотири класи початкової школи. Ціну хліба пізнав ще з дитинства, бо у батьків було семеро дітей. Змалечку разом з батьком працював у сільському господарстві.
З перших днів війни пішов на фронт. У 1943 році на фронті вступив до лав Комуністичної партії. Григорій Пантелеймонович воював на Курській дузі, брав участь в обороні міст: Тули, Воронежа, Гомеля. Потім війська було перекинуто під Новгород-Волинський, Рівне. Тут отримав поранення, лікувався в Житомирі. З госпіталю був направлений в третю мотострілкову бригаду, яка звільняла від фашистів міста Краків, Дрезден, Прагу. Демобілізувався в 1946 році.
В 1947 році пішов працювати механіком на Полтавський тепловозоремонтний завод. Але робота там Григорію Пантелеймоновичу була не до душі, його вабило сільське господарство. І тому в 1948 році він іде навчатися на курси при технікумі механізації у Миргороді. Після закінчення курсів працював на МТС, а з 1951 року – бригадиром тракторної бригади в колгоспі «Червона зірка» (після укрупнення колгоспів – колгосп «Дружба»). На цій посаді пропрацював 31 рік – до 1982 року. Після виходу на пенсію працював завідуючим ремонтно-механічною майстернею до 1987 року. А з 1987 року – завідуючим млина та олійниці. І до цього часу у Мачухах згадують олію, яку робив Григорій Пантелеймонович з колегами. Справа в тому, що без суттєвих поломок і зупинок олійниця в Мачухах працює вже майже 130 років – її не зачиняли навіть під час Великої Вітчизняної війни. Забігаючи наперед, скажу, що нині мачухівська олійниця – це єдиний не лише на Полтавщині, але й в усій Україні інтерактивний Музей історії олії. Відомий він тим, що олія тут виготовляється на старовинному агрегаті для чавлення олії, який не лише чудом зберігся, але й сьогодні експлуатується. Ось на такому агрегаті, що був і є цінним зразком сільськогосподарського обладнання позаминулого століття, датованому 1886 роком, і працював Григорій Пантелеймонович, виготовляючи для односельчан запашну олію. Все своє життя Григорій Пантелеймонович Гречка жив і працював чесно і добросовісно, здобувши шану людську і на полі ратному, і на лану пшеничнім. Був відомий у колгоспі як раціоналізатор-винахідник і наставник молоді.
Г.П.Гречка 7 жовтня 2004 року.
За багаторічну і самовіддану працю мав урядові нагороди. У 1973 році нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, у 1976 році – орденом Леніна. У 1979 році йому присвоєно звання і вручено медаль «Заслужений працівник сільського господарства УРСР», а в 1982 році була призначена персональна пенсія республіканського значення. Також мав медалі: «За взяття Праги», «За трудову доблесть», «Ветеран праці» та інші.
Список використаних джерел:
Славуцький, А. У сяйві бойових і трудових нагород: Долі людські\\ Вісті. – 1994. – 5 листопада. – С. 1 – 2.
Федорищев, М. «Було це не так давно: брали гроші й за вино…»\\ Вісті. – 1991. – 19 грудня.
 Джуган Ганна Тихонівна
Народилася 7 січня 1942 року в с. Браїлки тепер Плосківської сільської ради Решетилівського району Полтавської області. Новатор сільськогосподарського виробництва, Герой Соціалістичної Праці (1973).
Українка, родом із селян, освіта середня спеціальна. Закінчила семирічку, Мачуську вечірню середню школу (1979), Хомутецький зооветеринарний технікум.
Розповідаючи про себе, Ганна Тихонівна згадує рядки з вірша Тараса Григоровича Шевченка: «Мені тринадцятий минало, я пас ягнята за селом…» і говорить: «Саме стільки мені було років, коли я почала працювати на пташнику в колгоспі «Шлях до комунізму», що в Решетилівському районі».
З 1956 по 1964 працювала пташницею, телятницею, обліковцем МТФ, дояркою колгоспу. Згодом доля закинула жінку в сусідні Мачухи. З 1964 року працювала дояркою колгоспу «Дружба» Полтавського району. В 1971 році за успіхи в роботі Ганну Джуган нагородили першим орденом Леніна, а через кілька років, коли молода доярка здобула першість в районі і області по надоях молока , їй вручили другий орден Леніна і «Золоту Зірку» Героя Соціалістичної Праці.
Звання Героя Соціалістичної Праці Ганні Тихонівні Джуган присвоєно Указом Президії Верховної Ради СРСР від 06.09.1973 року за видатні успіхи, досягнуті у всесоюзному соціалістичному змаганні і виявлену трудову доблесть при виконанні взятих зобов’язань по збільшенню виробництва і заготівель продуктів тваринництва у зимовий період 1972-1973 років. На той час показники надоїв у групі корів Ганни Джуган становили 4200 кілограмів молока від кожної корови. У наступні роки надої виросли до 5800-5900 кілограмів від однієї корови. Ганна Джуган поповнила ряди доярок-п’ятитисячниць, яких називали майстрами «золоті руки».
З 1977 року Г.Т.Джуган працює завідуючою молочно - товарної ферми №3 колгоспу «Дружба» Полтавського району (в Мачухах цю ферму знають як «Новобудова»). Продовжує сумлінно і наполегливо працювати, хоч в 70-ті роки це було непросто – на фермах ще не було сучасної механізації, молокопроводів. Майже всі роботи доводилося виконувати вручну. Та, незважаючи на всі труднощі, які довелося подолати, Галина Тихонівна зараз із теплотою згадує і ті роки, і своїх подруг, з якими разом доводилося долати рубежі по надоях молока. «Трудитися доводилось багато, - ділиться пережитим Ганна Тихонівна. – Якщо ти відповідальна й совісна людина, то працювати нелегко, але діло ладилося. На роботу я прийшла на новозбудовану ферму. Там утримували 300 корів, за якими доглядали 16 доярок. А ще ж і велику рогату худобу, і свиней вирощували, й птахоферма була. У 1972 році я взяла підвищене соціалістичне зобов’язання на зимово-стійловий період 1972-1973 років – надоїти 2400 літрів молока, а надоїла понад 2500. На фермі була комсоргом, працювала з чотирма доярками комсомольського віку. За зимово-стійловий період перевиконали свої зобов’язання і вони, і я. У 1973 році в Києві мені вручили Зірку Героя. Односельці тоді радо зустріли, на фермі привітали з нагородою. Усі ми працювали сумлінно, щоб було краще жити. Я в дитинстві по кілька місяців не бачила шматка хліба. І ще тоді вирішила, що працюватиму так, щоб хліба й до хліба було вдосталь і в мене, і в людей.»
Поряд із роботою жінка знайшла сили і можливості закінчити вечірню школу, а потім і Хомутецький зооветеринарний технікум. При цьому була ще й дбайливою мамою, адже в родині підростали два сини – Павло та Іван.
Звання Героя Соціалістичної Праці відкрило перед простою дояркою нові горизонти. Ганна Тихонівна вісім років підряд обиралася членом бюро Полтавського обкому партії, була делегатом 25 з’їзду Компартії України, брала участь у Всесвітній конференції захисників миру, що відбувалася у Колонному залі Будинку Союзу в Москві. Із дружніми візитами побувала в Болгарії, Узбекистані, де представляла хлібодарну Полтавщину. У зірковому містечку, що під Москвою, їй вручили вимпел першого космонавта Юрія Гагаріна. А ще Ганна Тихонівна згадує цікавий епізод із свого життя, коли Голова Верховної Ради … пив молоко у Мачухах. Іван Самійлович Грушецький був з робочим візитом на Полтавщині, завітав на ферму, яку очолювала Ганна Тихонівна Джуган, і неочікувано попросив парного молока. «Можливо, це була найяскравіша мить у моєму житті, коли така поважна людина взяла полив’яний горщик, наповнений доверху молоком, і покуштувала плід нашої праці», - згадує Ганна Тихонівна.
Все це було в минулому. Зараз Ганна Тихонівна на заслуженому відпочинку. Як і раніше, живе в Мачухах, тримає господарство, обробляє город. Бо звикла бути в русі, не може без роботи. А ще веде активну громадську роботу, постійно зустрічається із школярами, ділиться спогадами про роки, звеличені працею. Її ім’я занесене в книги, історичні нариси, часто згадується на шпальтах районної газети «Вісті». Більше того – іменем Ганни Тихонівни Джуган названо її рідну молочнотоварну ферму №3 у Мачухах (нині це виробничий відділок господарства «Добробут»).
Ганна Тихонівна Джуган – гордість Мачух. Її поважають і люблять земляки, знатимуть її і наступні покоління, адже ця жінка залишила вагомий слід в історії рідного села та й всього полтавського краю.
Використана література:
Васецька, А. Працею звеличені// Зоря Полтащини. – 2013. – 25 жовтня.
Джуган Ганна Тихонівна// Герої землі Полтавської: Довідник. Вип.2. Герої Соціалістичної Праці. – Полтава, 2011. – С. 26.
Славуцький, А. Галина Тихонівна Джуган – гордість Мачух// Вісті. – 2013. – 16 серпня.
Славуцький, А. Голова Верховної Ради… пив молоко в Мачухах: Славні мої земляки// Вісті. – 2013. – 4 січня.
Шабля, Ю. Ганна Джуган – жінка-історія// Вісті. – 2015. – 23 січня.
 Урденко Катерина Іванівна
Народилася 24 жовтня 1930 року в селі Мачухи Полтавського району Полтавської області. Навчалася в Мачухівській школі, закінчила 4 класи, бо навчання перервала війна. З 1944 року пішла працювати в колгосп «Червона зірка». Працювала на різних роботах посезонно: влітку в ланці на прополці цукрового буряка, потім коровами обробляли поля до кінця сезону, молотила зерно на паровій машині.
У вересні 1946 року пішла працювати в місто Полтаву на будівництво, а в 1948 році перейшла працювати в УТОС.
В 1950 році завербувалася працювати на будівництво в місто Харків, де вийшла заміж і прожила там сім років. У березні 1958 року разом з чоловіком повернулася в село Мачухи, де спочатку працювала в дорожному відділі, а з 1960 року – дояркою на фермі колгоспу «Дружба». На пенсію пішла за станом здоров’я.
Катерина Іванівна Урденко належить до когорти відомих доярок-п’ятитисячниць, які прославили село Мачухи. За високі надої молока отримала звання «Переможець соціалістичного змагання». В 1973 році разом з делегацією колгоспників від колгоспу «Дружба» тиждень провела на Виставці досягнень народного господарства в Москві. За високі показники в роботі Головний комітет Виставки досягнень народного господарства СРСР присудив їй срібну і золоту медаль. Також в 1973 році Катерина Іванівна нагороджена орденом Леніна. Передова доярка п’ять років була членом обласної Ради колгоспів і п’ять років – членом республіканської Ради колгоспів. У 1970 році Катерина Іванівна виступала на з’їзді колгоспників у Києві, де звітувалася про свої досягнення, ділилася досвідом роботи.
Разом з чоловіком Катерина Іванівна виростила і виховала двох синів – Миколу та Сергія, має внуків та правнуків. Всі мачушани добре знають дружну і працьовиту сім’ю Урденків. Незважаючи на поважний вік, Катерина Іванівна намагається і дітям по господарству допомогти, і, як сама нам сказала: «Можу і борщ зварити, і вареники з галушками приготувати». Бо така вже натура в сільської жінки: не може вона сидіти, склавши руки. А бачили б ви, як по-молодечому блищали очі в Катерини Іванівни, коли вона згадувала свою роботу на фермі, своїх подруг, спільну поїздку на ВДНГ, кумедні випадки, що сталися в тій подорожі. Ми слухали її і по-доброму заздрили. Людина прожила нелегке, але гарне, цікаве, корисне життя, залишила на землі добрий слід. Катерина Іванівна Урденко має що згадати і розповісти внукам та правнукам. А ми бажаємо цій хорошій трудівниці міцного здоров’я ще на багато-багато років.
| 
